При спілкуванні з учнями слід дотримуватися певних правил. Отже, що треба робити, а чого – категорично не можна. 

ТРЕБА: 
- проявляти незмінну доброзичливість щодо учня, незважаючи на його репутацію і статус; 
- проявляти турботу про збереження і підвищення престижу кожного учня; 
- давати критичну оцінку конкретних дій, а не особистості в цілому; 
- здійснювати контроль за емоційною тональністю розмови з учнями; 
- бути готовим вибачитися за помилку; 
- виявляти до дитини терпимість; 
- виявляти пошану до особистості дитини, підтримувати в ній почуття власної гідності; 
- визнавати право дитини бути несхожою на інших; 
- проявляти емпатію, прагнути зрозуміти дитину, дивитися на проблему з її позицій, її очима; 
- враховувати індивідуально-психологічні й особистісні особливості дитини; 
- акцентувати увагу на позитивних якостях дитини; 
- дисциплінувати клас за допомогою непрямих дій – перемикання уваги, жарту; 
- бути оптимістом.

 

НЕ МОЖНА: 
- проявляти дріб’язкову нетерпимість, прискіпливість

(«Як ти сидиш! Поклади руки на парту!»); 
- здійснювати дисциплінування шляхом натиску, прямого осуду («Досить показувати, який ти розумний!», «Тобі краще б помовчати і пригадати твою двійку!»); 
- вживати загрози, докори, висміювання; 
- принижувати гідність; 
- використовувати лестощі, показну доброту, обман, залякування із маніпулятивною метою. Діти добре відчувають нещирість. 
- не дозволяти домінування експресії песимізму («Нічогісінько ви не вмієте. І що мені з вами робити, не розумію»); 
- «заякоряти» проблему дитини, тобто весь час про неї нагадувати.